На официальную творческую страничку Владимира КАДЕНКО можно попасть здесь

Вернуться на главную страничку Дениса Голубицкого "АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ в Киеве" (R)

Стихотворения и песни

ДЕНИСА ГОЛУБИЦКОГО

Использование материалов этой странички

только по согласованию с автором

Avtograf (primerno 1983 g.)

Дата последнего обновления:

23.03.2004

ДОРОГИЕ ДРУЗЬЯ!

Приветствую Вас на музыкально - поэтической страничке

Вашего покорного слуги!

С любовью,

автор

Послушать песни "Если б ты знала" и "За окошком"

СТИХОТВОРЕНИЯ 2002 года СТИХОТВОРЕНИЯ 2003 года СТИХОТВОРЕНИЯ 2004 года ЛИРИЧЕСКИЙ ЦИКЛ (январь 1999 – март 2001) "Вот такие пироги..." - суперЧАСТУШКИ :-)

Электронные версии cборников стихотворений и песен «Краешек тайны» и «Счастье мое невозможное»

ЕСЛИ СТРЕЛКИ НА ЧАСАХ УСНУТ…

Если стрелки на часах уснут,

в этом дне мы сможем задержаться.

И тогда созвездия минут

в наших душах будут отражаться.

Сколько света снежного вокруг!

В мире счастья, детства и метели.

А декабрь выпустил из рук

озорную змейку канители.

Замирают ноты на снегу…

Я в любви все чаще объясняюсь.

И по сонной улице бегу,

и уже прохожих не стесняюсь.

Мошкара в ладонях фонарей -

белая, колючая, немая…

Постоим немного у дверей,

тишине спасительной внимая.

Пусть шальные стрелки отдохнут,

им еще трудиться и трудиться.

Остается несколько минут,

а потом – придется расходиться,

а потом – всю ночь искать ответ

и найти его в одно мгновенье –

только мягкий приглушенный свет

и святой любви прикосновенье.

23.12.2004

* * *

Хоч ім’я вимовляю пошепки,

чуєш, серденько, що гукáю?

Так, напевно, це марні пошуки,

тільки знову тебе шукаю.

Ти не зникла і не сховалася

в лабіринтах лункої тиші.

Щастя поруч, мені здавалося...

Ми віднині - безжально інші!

Стиглих ягід маленькі кошики -

чи можливо таке у грудні?..

Я не вірю, що марні пошуки,

хоч важкі вони і марудні.

І проситиму я пробачення,

бо і справді, і справді винний.

Хай завіє усе, що втрачено,

день байдужий і хуртовинний.

Хоч за хмарами сонце злагоди,

ще відтане душа затерпла.

Принесу тобі зимні ягоди,

від яких навіть взимку тепло.

15.12.2004

*** * ***

От какого прозренья Ты хочешь меня уберечь?

От какой немоты я Тобою избавлен отныне?

Как я мог не заметить, что с детства знакомая речь

так похожа на голос воды в беспощадной пустыне…

Принимаю на веру. До-верья вкушаю плоды.

Что придет после веры? Какие приметы паренья?

Но за каждым холмом я все те же встречаю следы,

и о жажде забыв, постигаю науку смиренья.

Торопиться нельзя… О, как трудно даются азы!

Слава Богу, что трудно – ведь в этом залог исцеленья.

Но придется платить - за жемчужину чистой слезы,

за бесплодные дни, за таинственный дар умиленья.

23.11 – 13.12.2004

Ліні Костенко

На папері жодного рядка,

тільки присмак осені в повітрі...

Я мовчу. Бо є одна така

фарба в листопадовій палітрі,

що ії одразу впізнаю

і німію. І не маю хисту

змалювати в сонячнім гаю

всю оту красу багрянолисту.

Ні жалю, ні прикрості думок,

і такий в душі панує спокій!

Чуєш, невимовності струмок

ще бринить в прозорості високій...

04.11.2004

Эдуарду Мане

Позвольте с Вами встретиться, месье,

Позвольте познакомиться поближе.

Пройти вдвоем по улице Моснье,

Остаться незамеченным в Париже.

Остановиться в доме на углу

И в комнату лишь за полночь вернуться.

И посетить аббата Пуалу,

Как будто в реку детства окунуться.

И, может быть, задумчивый Анри

Составит нам компанию охотно…

Вы слышите, как в парке Тюильри

Легко ложатся ноты на полотна?

Скупые равнодушные снега

еще войти в наш город не успели…

Но вот уже торопится Дега

на строгий суд маэстро Рафаэля.

И от родной земли за сотни миль

Гуляет юнга, с кистью неразлучный.

В кафе де Бад все так же ждет Эмиль,

И строки Шарля вечности созвучны.

22 октября 2004

АРАБАТ

Звездным полотном любоваться,

Слушать голос ветра негромкий.

С летом нелегко расставаться,

Вот бы удержаться на кромке…

Вот бы на степном полустанке

Посидеть с мальчишками вместе,

Допивая лета остатки,

Принимая добрые вести.

На старой лодочке рыбацкой

Доплыть до стрелки Арабатской

И до Счастливцева добраться

И там остаться, и там остаться…

В осеннем городе промозглом

Мы так нечасто видим звезды.

Но вспоминает нас безмолвный Арабат.

Слышишь, неспокойное море

Нам спокойной ночи желает.

Хочется скорее проснуться,

Хочется так много успеть –

Каждую минутку запомнить,

Каждому сто раз улыбнуться,

Капелькой любви поделиться,

Посмотреть на небо и спеть.

На старой лодочке рыбацкой

Доплыть до стрелки Арабатской

И до Счастливцева добраться

И там остаться, и там остаться…

В осеннем городе промозглом

Мы так нечасто видим звезды.

Но вспоминает нас безмолвный Арабат.

Отворить все окна ковчега

И поверить в чудо спасенья…

Радугу увидеть над морем,

Больше не бояться беды.

Звездным полотном любоваться,

Слушать голос ветра негромкий.

С летом нелегко расставаться,

Вот бы удержаться на кромке…

На старой лодочке рыбацкой

Доплыть до стрелки Арабатской

И до Счастливцева добраться

И там остаться, и там остаться…

В осеннем городе промозглом

Мы так нечасто видим звезды.

Но вспоминает нас безмолвный Арабат.

05.10.2004

* * *

Як ти зараз далеко від мене,

хоч так просто торкнутись руки...

Задивилося листя зелене

на безхмарне обличчя ріки.

Як ти глибоко в серці моєму,

як радіє воно і щемить!..

Наче довгу складаю поему,

а натхнення приходить на мить.

Дріб'язкові, мінливі, буденні

проганяю порожні думки,

і з'являються гості щоденні -

безтурботні і тихі рядки.

31.05.2004

*** * ***

Подивлюся на тебе лагідно,

бо для ніжності слів замало...

Пригадаю, як стежка ягідна

стиглі вірші в траві ховала.

А коли нахилявся низько я,

цілий світ розкривав обійми.

І стеблини цупкою низкою,

наче хвилі маленькі, бігли.

Там човни будували коники,

і шуміли струмки медові.

Сторінки лісової хроніки,

чарівна акварель любові.

05.05.2004

БОРОДА

(Лингвистическая песенка) J

«Я иду по городу, мысль во мне свистит: отпущу я бороду…»

Г.Шпаликов

Не спеша идти по городу

В царстве взглядов и теней.

Отрастить усы и бороду

Длинношеего длинней.

Нацепить манто зеленое,

Чтоб никто не узнавал.

Вот и солнце удивленное

Превращается в овал.

Геометрия начальная…

Ах, какой затейник май!

- Здравствуй, улица печальная,

не грусти! – поет трамвай.

Рельсы длинные и узкие

Будут гнуться, как усы…

О, слова простые русские!

Не понять такой красы

Ни японцу, ни француженке

Ни за что и никогда!

Вот какая неуклюжая

Получилась борода…

30.04.2004

* * *

Здається, бачилися щойно,

А вже тебе не вистачає...

Ота безжальна хмара чорна

Яку тривогу позначає?

Якщо тебе спіткає лихо,

То буде власний біль для мене.

Як прийде сум, скажу я тихо:

“Згадай той день благословенний!

Там кожна мить лікує втому,

Там кожне дерево сміється...”

Була та зустріч вічність тому,

А щойно бачились, здається.

24.04.2004

* * *

Даже если исчезнешь,

останешься близкою самой...

Отпускаю тебя.

И никак не могу отпустить.

И негромко прошу

хоть немного еще погостить

в звонкой роще весенней,

где строки рождаются сами,

где прощаться нелепо;

и жажду нельзя утолить

ни березовой влагой,

ни мягкой водой родниковой.

А листва так прозрачна,

что нежность свою утаить

невозможно никак...

И в минуты блаженства такого

ты уже и сама

не захочешь отсюда уйти.

23 квітня 2004

* * *

В юном лесу ни унынья, ни сырости.

(см. Книгу За трепетной кромкой молчания, львов, 2009)

* * *

Ще не зів’яла та зірвана квітка.

Може, на неї зглянулося Небо?

Благовість квітня...

і жодного свідка...

Тиха вечірня молитва про тебе.

Хоч пелюстки і засохнуть тендітні,

В радості дні проминають короткі.

Хочеш, у тому залишимось квітні

там, де хвилини, як сльози, солодкі...

07.04.04

* * *

Cиница робкая в руке,

я не прошу тебя смириться.

Но есть ли в птичьем языке

свободы зыбкая граница?

Ладонь открыта и тепла.

А ты к бездомности стремишься...

Как ждешь весеннего тепла

и как найти его боишься!

И сладкий хлеб с другой руки

клюешь, доверчивая птица.

Но где приют, а где силки?

Как просто в этом ошибиться!

На ветках зелень не густа,

и пустовать еще скворечням...

Пусть будет песенка чиста,

пусть будет выбор не поспешным.

Тихонько постучись ко мне,

коль негде будет поселиться.

Неяркий свет в своем окне

я для тебя зажег, синица!

8 марта 2004

* * *

П’янкий неспокій роздоріжжя -

то нагорода чи тягар?..

А все своє нехитре збіжжя

принести хочу на вівтар.

Шляхів шитво благословенне,

мережка зустрічі проста...

Розправить березень рамена,

осяє усмішка вуста.

Сипка імла мені відкрила,

коли останній вогник зник:

Якщо не схочеш мати крила,

чи осягнеш життя без них?

29.02.2004

* * *

Не треба іншої подяки –

слова до серця поклади...

І не замінить скарб ніякий

краплину чистої води.

Тремтливо, сонячно і ніжно

душа озвалася твоя...

Біжить стежина білосніжна

і каже пошепки: “То я...”

Подяки іншої не треба –

Струмок розмови навесні...

Тобі, для тебе і про тебе

мої вірші, мої пісні.

25.02.2004

* * *

Невже та відстань невблаганна

і справді розділила нас?

Ти не сестра і не кохана.

Але ходу притишив час,

твою помітивши відсутність...

Я хочу осягнути сутність

усіх необережних слів.

І все, що буде... буде потім.

Аби не запізнився потяг

на ті безмежні п’ять хвилин.

А насолода і полин –

вони в житті звичайно поруч.

Та за плечем твоїм праворуч

є охоронець мовчазний.

Я трохи заздрю тому пану...

Ти не сестра і не кохана –

лише промінчик золотий.

Як зберегти ту крихту світла?

В моїм житті сторінка світла.

В долонях кришаться роки –

Господь гортає сторінки.

3 лютого 2004

Молитва

Не боюся ні болю, ні суму,

не оселяться в серці вони.

Все до тебе, мій Боже, несу я.

Освяти. Заспокой. Схорони!

До Твоєї живої криниці

Я прийшов... І схиляюсь в мольбі.

І немає такої дрібниці,

Що була б непідвладна Тобі.

Ти почуй потаємне прохання,

Благодаттю Небес огорни.

Хай тендітну рослинку кохання

не заглушать байдужі терни.

28.01.2004

“Так хотілось вислухати тишу,

а вона не знала, що сказати... “

Я.Ш.

Запам’ятай мене таким,

таким усміхнено-щасливим,

як сніг, спокійним і легким,

як вітер-шибеник, бурхливим.

Щоб не накликати біду,

давай послухаємо тишу!

Я все одно колись піду,

і згадку трепетну залишу.

Коли настане те “колись”?

Чи варто нам його чекати?

І каже Бог: - Не помились! -

А я не смію нарікати...

Я знову хочу бути сам, -

не оминути цю принаду -

і довіряти голосам

дощу безсонного і саду.

І вже не клич мене назад:

я - випадковий подорожній...

Але без тебе дивний сад -

чужий, занедбаний, порожній.

Зіркові висохнуть моря,

і вийде ранок на подвір’я...

Ти знаєш, дівчинко моя,

як вберегтися від зневір’я?

Хмаринки суму на щоці.

Ковток таємності жаданий...

Проста прикраса на руці –

то, слава Богу, не кайдани.

Помітний ледве ланцюжок

хай не обтяжує зап’ястя...

З усіх покинутих стежок

лише одна веде до щастя.

22 січня 2004

З Різдвом Христовим!

Є радість одвічна у світі хиткому.

Ти бачиш, як сходить над нами зоря?

Хіба ми повірили б диву такому,

якби не ота промениста зоря?

І ангел осяйний, і військо небесне -

близький порятунок віщують вірші.

У серці твоєму Спаситель воскресне,

Якщо Немовля народилось в душі.

Є радість одвічна у світі хиткому,

хоча і панує навкруг марнота.

Хіба ми повірили б диву такому,

якби не зоря промениста ота?

13 січня 2004

* * *

Ти відчуваєш, як стукає серце?

Б’ється в долонях, немов шпаченя.

Зимно надворі - і тепло з тобою -

вже неможливо іти навмання.

Дівчинко, нащо звикаю до тебе?

Хай все минеться, розтане, згорить...

Може, надію плекати не треба,

тільки дозволь залишитись на мить.

7 січня 2004

* * *

Виникає мелодія тиха

із солодких краплин самоти.

В ній – дзвінка і незвідана втіха,

В ній – крихкі неосяжні світи.

Наче відблиск січневої цноти

кришталевий віддалений спів.

І злітають сполохані ноти

над гаями беззахисних слів.

листопад 2003 - січень 2004

Использование материалов этой странички только по согласованию с автором!

Вернуться на главную страничку Дениса Голубицкого "АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ в Киеве" (R) Фотографии